Друга Світова війна у творах українських митців. 8.05 – День пам’яті та  перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 рр.

Друга світова війна була горем, трагедією фактично для кожної української родини, але власне літератури про цю війну, яку ми активно читаємо сьогодні, залишилося не так багато. Адже українська література входила в Другу світову війну знекровленою. Буквально напередодні було знищено цілу когорту українських письменників і фактично через це сьогодні залишилося дуже мало текстів, написаних всередині війни, які би ми читали без якихось обмовок.

Безперечним лідером серед авторів про Другу Світову є Олександр Довженко з його романом «Україна у вогні». Повість було написано у 1943 році, тобто у самий розпал війни. Її краще читати разом з його щоденниками 41-45 років – щоб розуміти ту драму, в якій знаходився сам письменник.

Друга постать – це Олесь Гончар з його новелістикою періоду Другої світової війни, наприклад, твір «Модри камень». На жаль, звичні для багатьох «Прапороносці» чи «Людина і зброя» – це надто заідеологізовані тексти, і вони не дають об’єктивного погляду на події війни.

Ще одним письменником, творчість якого вважають однією з вершин української лірики ХХ століття є Леонід Первомайський (справжнє ім’я Ілля Гуревич). Другу світову він пройшов як воєнний кореспондент. Окрім письменницької діяльності вів радіоефіри, які дуже подобалися фронтовикам.

Анатолій Дімаров, який особисто пережив жах війни, відомий своїми правдивими спогадами про той час, а також художніми творами. У дитинстві Анатолій пережив Голодомор в Україні 1932—1933 років. З початком Другої світової війни воював на Південно-Західному фронті. У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села, які пережили примусову колективізацію, Голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла ще чорніша година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі.

Тема війни відображена в літературі шістдесятників та сучасників. Усі письменники-шістдесятники були дітьми війни: Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський. Григір Тютюнник писав про досвід дітей, які виростали в умовах повоєнного світу – це є лейтмотивом його новелістики. Окрім Оксани Забужко, Марії Матіос і Софії Андрухович теми війни торкався Юрій Винничук у своєму романі «Танго смерті, який яскраво змальовує події Другої світової війни у Львові.

Тема війни розкриває цінність людяності, свідомості та хоробрості. Це може бути Україна 1939 року або Україна 2014 року, 2022 року – письменники продовжать переживати трагічний досвід усього суспільства і підбирати нові правильні слова, зберігаючи героїчні та трагічні моменти для пам’яті нащадків.

Перечитати класичні та сучасні художні твори про Другу світову війну можна у бібліотечно-інформаційному центрі.

Читаймо українське!

Source