Становлення нацистської диктатури у Німеччині – минуле та сьогодення

Одне із завдань історичної науки є навчання майбутніх поколінь тим помилкам, які були здійснені до них. Розв’язуючи сучасні виклики перед людством ми можемо звертатись до схожих історичних подій, аналізуючи їх та роблячи відповідні висновки. Однією із ключових проблем сучасного світу є стрімкий ріст правих сил у багатьох куточках планети (Америка, Європа, Азія). Подібна тенденція в сукупності із наростанням економічних, політичних та соціальних криз може призвести до відродження фашистського руху, незважаючи на те, що останньому було завдано нищівної поразки у 1945 році. З огляду на подібні імовірні перспективи варто звернутись до історії Німеччини і визначити, яким чином нацизм зумів перемогти у даній країні (в широкому розумінні нацизм – це одне із відгалужень фашизму, саме тому нами було вибрана Німеччина як один із прикладів).

30 січня 1933 року у Німеччині президент Пауль фон Гінденбург призначив на посаду рейхсканцлера (прем’єр-міністра) Адольфа Гітлера, лідера нацистської партії. Ця подія ознаменувала початок перетворення Німеччини з демократичної держави на тоталітарну та була одним із ключових кроків до розв’язання Другої світової війни, однієї із найкривавіших війн в історії людства.

Це рішення було прийняте політичними та економічними елітами, які розраховували на те, що Адольф Гітлер зуміє стабілізувати економічне та політичне становище у країні. Однак виникає питання, чи підтримував народ нацистську партію та її лідера? Так. Про це свідчать не лише вибори до Рейхстагу (у липні 1932 р. за нацистську партію було віддано 37,8% голосів, в листопаді 1932 р. – 33,6%, у березні 1933 р. – 44,5%, в листопаді 1933 р. – 92,1%), а також те, що населення не піднялося на боротьбу проти встановлення диктатури. Чому населення Німеччини не лише нейтрально спостерігало на встановлення тоталітарного режиму, але і в більшій мірі підтримувало дані процеси? Спробуємо коротко окреслити ключові фактори.

1) Політична нестабільність

У Веймарській республіці (1919-1933 рр.) існувало декілька політичних груп, які вели між собою боротьбу. Яскравими представниками лівої політичної думки були соціал-демократи та комуністи (Соціал-демократична партія Німеччини та Комуністична партія Німеччини), які боролися за покращення матеріального становища та умов праці робітників.

Німецьких націоналістів у Рейхстазі представляли Німецька народна партія та Німецька національна народна партія. Дані партії об’єднувало те, що вони діяли в інтересах німецьких промисловців, великих землевласників та інших підприємців.

Поміркованими у свої політичних поглядах були партії Центру та Німецька демократична партія. Партія Центру представляла інтереси німецького католицького населення, а НДП стояла на позиціях парламентаризму, широких демократичних свобод, розширення свобод підприємництву.

Переслідування власних партійних інтересів, постійні зміни уряду, прийняття законів в інтересах вищих прошарків населення, неспроможність виконати передвиборчі обіцянки призвели до розчарування німецького громадянина у даних політичних силах як таких, що зможуть вирішити проблеми Німеччини.

2) Економічна та соціальна нестабільність

Незважаючи на розвиток промисловості, торгівлі, модернізації підприємств в економіці та соціальному житті Німеччини не були вирішені ключові проблеми. Економіка Німеччини, незважаючи на виплату репарацій внаслідок поразки у Першій світовій війні, змогла почати поступове відновлення лише завдяки іноземним інвестиціям та банківським кредитам, які припинили надходження в часи світової економічної кризи 1929-1933 рр., що поставило економіку країни на межу катастрофи.

Політична нестабільність в сукупності із проблемами в економіці прямо впливало на життя пересічного німця. У країні панував високий рівень безробіття, 10-годинний робочий день ставав нормою, а не виключенням. Щодо заробітної плати населення, то вона поступово зростала, однак постійна інфляція нівелювала збільшення доходів. Зокрема, у 1929 році заробітна плата з врахуванням інфляційних процесів змогла піднятись на 2% від довоєнного рівня (1914 р.). Внаслідок закону про раціоналізацію підприємства звільняли робітників внаслідок заміни їх машинами, які виконували роботу швидше і якісніше, а селяни, внаслідок реформ у сільському господарстві, отримували від держави мізерну матеріальну допомогу для ведення свого господарства, в порівнянні з великими юнкерськими господарствами.

3) Пропаганда та терор

На фоні тотальної неспроможності влади стабілізувати ситуацію всередині країни та погіршення економічної ситуації, у країні стрімко почала рости підтримка радикальної Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини.

Нацистська пропаганда та ідеологія ґрунтувалась на служінню німецькому народу, об’єднанню всіх німців у єдиній державі, забезпечення законності, стабільності та порядку, обіцянках відмінити Версальський договір, антимарксизмі, антисемітизмі.

На фоні складної внутрішньої ситуації, перебування в опозиції дозволило НСРПН нещадно критикувати дії влади та партій, ще більше збільшуючи свою популярність, обіцяючи стабільність, порядок, виведення економіки із кризи, розірвання Версальського договору Важливу роль у даній пропаганді відігравала постать керівника партії Адольфа Гітлера. Населення вже недовіряло колишнім політичним силам, які за попередні роки не змогли ліквідувати основні проблеми економіки та соціальної сфери. Окрім цього, використання бойових загонів дозволяло партії проводити політику терору щодо своїх політичних опонентів, залякуючи або знищуючи їх фізично.

Коротко проаналізувавши причини приходу нацистів до влади у Німеччині ми можемо впевнено сказати, що зерно фашизму зможе розвиватись лише на ґрунті економічної, політичної та соціальної криз. В такі періоди населення особливо гостро реагує на бездіяльність або слабку діяльність влади та політиків і починає підтримувати праві сили, які приходячи до влади завдяки підтримки еліт та народу жорстким методами вдаються до стабілізації внутрішнього життя, щоправда шляхом встановлення тоталітарного або авторитарного режиму. Це обов’язково потрібно враховувати як політикам, які часто закривають очі на економічні та соціальні проблеми в країні, так і простому громадянину, якому ідеї швидко і радикально вирішити проблеми його країни будуть здаватись єдиним вірним шляхом, за яким буде приховуватись насильство, знищення свободи, втручання держави у особисте життя людини і навіть розв’язання війни.