«І голос твій нам душі окриляє…» до90-річниці від дня народження Василя Андрійовича Симоненка

Василь Симоненко – журналіст, письменник, активний діяч українського руху опору. Видатний поет, який вражає та надихає українців і сьогодні. Шістдесятник, учасник Клубу творчої молоді у Києві, який багато їздив по Україні та виступав на літературних вечорах і диспутах. Він говорив: “Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя”.

Народився Василь Симоненко на Полтавщині в селищі Біївці 8 січня 1935 року у сім’ї колгоспників. Розпочав писати вірші у студентські роки, що стало його життєвим покликанням. У 22 роки поет одружився. Згодом у родини народився син Олесь.

За його життя було видано тільки одну збірку “Тиша і Грім” та казку для дітей “Цар плаксій та Лоскотон”. Такі відомі роботи поета, як “Лебеді Материнства”, ”Ти знаєш що ти людина”, “Подорож у країну навпаки”, “Земне тяжіння” та інші були виданні після його смерті, за сприянням близьких друзів. Симоненко про свій поетичний стиль говорив так: “Є щось у мене від діда Тараса і прадіда Сковороди”.

Поет був не тільки бунтарем. Інтимна лірика Симоненка видається досі та має своїх поціновувачів. Відомі поезії Василя Симоненка “Задивляюсь у твої зіниці”, де поет пише про любов до України, “Лебеді материнства” належать до громадянської лірики. У важкий для України час, багато віршів Василя Симоненка не опубліковували, та ті, які допускалися до друку, коригувалися. Адже у його творчості присутня гостра сатира щодо радянської влади та возвеличення любові до рідної землі.

Разом зі своїми друзями Симоненко займався питаннями розкриття злочину Сталіна проти українського народу. Сміло йшов на ризики, які загрожували його життю. Влітку 1962 року письменника заарештовують. Його сильно побили, в основному постраждав хребет та нижня частина спини. Побої міліціонерів прискорили розвиток важкої хвороби у поета.

У ніч проти 14 грудня 1963 році у неповні 29 років поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапляють його щоденники й архів. Однак після цього Симоненка в Україні не видаватимуть 15 років. Через 35 років після смерті в його робочому кабінеті відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку – вішак із плащем і капелюхом. А на полиці шафи – підкова.

1965 року Симоненка висунули на Шевченківську премію. Проте не судилося. Поет отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.
З нагоди 90-річниці від дня народження Василя Андрійовича Симоненка бібліотечно-інформаційний центр запрошує читачів відвідати книжкову виставку «І голос твій нам душі окриляє…».