Архітектурний ансамбль палацового комплексу Любомирських

Продовжуючи цікаві історії-долі будівель нашого міста, хотілося б вкотре зупинитися на вражаючій архітектурі зниклого, нажаль, палацового комплексу Любомирських.

Історики та краєзнавці вважають, що його життя розпочалося з далекого 1461 року, коли луцький шляхтич Івашко Дичка продав свій рівненський будинок князю Семену Несвицькому. А його дружина Марія та донька Анастасія вирішили заснувати в Рівному свою сталу садибу. До 1723 року, Рівне передавалося у власність нащадкам Острозьких, і, врешті, за таємничих правових обставин, перейшло у власність князя Єжи Олександра Любомирського. Саме Єжи Любомирський відомий як політичний інтриган, набув слави одного з найбагатших князів Польщі та досяг найвищого майнового щабля в тодішній Речі Посполитій. Його статок налічував 31 місто, 738 сіл, які приносили загальний дохід у 2 919 641 злотий! Його син Юзеф Любомирський наприкінці XVIII ст. розпочав вдосконалювати замкову територію. Штучний рельєф, приміщення для розваг князя, символічні мініспоруди, граційні місточки, милі альтанки почали з’являтися завдяки найманим із Заходу архітекторам.

Один із них – Ян Якуб Бурґіньон мав французьке походження (проф. архітектури Петро Ричков припустив, що й похований він десь на Грабнику, однак місце його поховання зникло з плинністю часу). Він спроектував двоповерхову будівлю палацу у стилі бароко. Згідно з описом, він мав чотири балкони з різних боків та четверо дверей. На першому поверсі було 22 кімнати й невелика зала, на другому – 8 і велика банкетна зала. Стіни були оздоблені ліпниною та тканиною. Щоб уявити велич палацу, за описами істориків, князь, повертаючись з полювання, конем заїжджав у палац на другий поверх, кидавши до ніг дружини свою здобич. До речі, шановані гості, прибуваючи на бали, теж заїжджали прямісінько в палац.

Поруч з палацом – двохповерховий флігель (в ньому проживала прислуга), коптильня, пташник і конюшня. У самому палаці було три погреби. Окрім того, Бургіньйон ще й спроектував паркову зону та під’їзди до палацу. Він же збудував й оранжерею для панів Любомирських.

Інший архітектор – Тушер (Таушер) згодом дещо змінив вигляд палацу у стилі рококо, що лише додало окраси замку.

Під час останньої перебудови палацу в 1815 році італійські живописці Вільяні та Кармароні оздобили внутрішні приміщення палацу фресками, а польський митець з Варшави пан Лукашевич створив портретну галерею роду Любомирських. До кінця 90-х років XІX ст. добудували два дерев’яних крила палацу.

Князі Любомирські розважалися та дивували своїх не менш знаменитих гостей, показуючи їм довкола палацу чудові скульптури, альтанки, імітації руїн античних споруд, каруселі, майданчики для розваг, та мали власний оркестр, який налічував близько 100 музикантів. Через ставки та канали до палацу вели підйомні мости. Маєток називали рівненською Венецією. При дворі також були: манеж, театр, китайська пагода, демонстрували виверження штучного вулкану Везувію або запрошували до фазанярні, де вигодовували фазанів. У спеціально облаштованій теплиці вирощували ананаси, а в новозбудованій оранжереї – рідкісні тропічні рослини та квіти. До речі, приміщення оранжереї, у дещо спотвореному вигляді збереглося й донині. Це – двоповерховий будинок №17 на вулиці Драгоманова поруч із краєзнавчим музеєм.

Князі Любомирські володіли містом, яке отримало неофіційний статус однієї з найбільших резиденцій тодішньої Польщі, більше двохсот років.