Архітектурно-історичні пам'ятки міста Рівне - Будинки-привиди - Рівненський фаховий коледж НУБіП України

В рамках Тижня будівельних дисциплін, групою 41-Б було проведено огляд будівель м. Рівне, які належать до архітектурно-історичних пам’яток нашого міста та будинків-привидів, які на межі зникнення. Звісно, доля в кожного з них своя, як і в людей, але вони, долі, – вражають.

Огляд ми розпочали з будівлі, що на сьогоднішній день вже входить до переліку архітектурно-історичних пам’яток – це колишня лазня «Нептун», (також в мемуарах старожили кажуть, що в цій будівлі знаходився бордель) збудована в центрі міста. Цю лазню збудував на початку ХХ століття місцевий єврейський комерсант, власник численної рівненської нерухомості і міського театру, меценат Арія Лейба Іолевич Зафран. Коли не було ще каналізації, вода не подавалася в хати, то милися в тазиках. Зафран зрозумів, що є нормальна можливість заробити грошей, зробивши ось таку лазню. До речі, цікавим є те, що товщина стін будинку сягає одного метра, і вони «нашпиговані» вентиляційними каналами.

Архітектурно-історичні пам'ятки міста Рівне - Будинки-привиди

Родзинкою нашого міста є колишня садиба заможного єврея Перли Вігдоровича (він займався продажем хутра), збудована 1903 р у стилі “арт-нуво”, або “ранній модерн” з флористичними мотивами. Архітектор – Крижанівський, який на той час був чи не найпопулярнішим у будівництві. Ще його називають «будинок з химерами». Сто років тому верхівку фасаду цього будинку вінчали декоративні елементи, які разом із нижньою частиною та великим круглим вікном нагадували арфу. В середині будинку дзеркальний тамбур-сіни з чудернацькою ліпниною на стінах і вітражем на вхідних дверях. Різьблені дерев’яні двері, напівкруглі грубки у вестибюлі оздоблені декоративними кахлями, а дверцята до них – з фігурним литтям. Окрасою будинку є сходи на другий поверх – з білого мармуру, з дубовими перилами. Стелю прикрашає кольорове вікно-вітраж, через яке сходи освітлюються денним світлом. Особливо вражає стеля кімнати – дерев’яна (ймовірно дубова), вкрита лаком, різьблена візерунками.

Наступний будинок колись належав шанованій родині лікарів і благодійників Прохорових. Хоча трохи й занедбаний, він домінує на старовинній вуличці, привертаючи увагу цікавою архітектурою. Операцію на серці в Рівному робили вже сто років тому. Поховали Миколу Прохорова на старовинному цвинтарі Грабник, а його син, теж Микола продовжив справу батька, він обійняв посаду головного лікаря в пологовому будинку на тодішній вулиці Бандурського (у цьому будинку нині розміщується апеляційний суд; звели будинок для потреб повітової каси хворих у 1929 році, в приміщенні був і пологовий будинок).

Своєрідним музеєм військової минувшини Рівного під відкритим небом є комплекс військового містечка, який, хоч і не повністю, але зберігся до наших днів. Добротні кам’яниці майже півтора століття служать місту. Перші будівлі, зведені в популярному тоді цегляному стилі, з’явилися вже в 1887 році. Не було проблем і з будівельним матеріалом. Основним була цегла, яку виробляли місцеві цегельні. На кінець ХІХ століття їх налічувалося в Рівному п’ять. У 1912 році на кошти власника міста князя Любомирського збудували першу електростанцію, яка ще не могла охопити все місто, то найперше електрику провели саме до казарм. Невдовзі на території містечка звели водонапірну башту (вона збереглася донині), лазню, госпіталь, будинки для офіцерського складу.

Показовою є вулиця Дубенська, де збереглося ще чимало цікавих будинків у цегляному стилі кінця ХІХ століття. Одним з таких є будинок №31 1895 року побудови з пам’ятною табличкою, яка розповідає, що це будинок родини Мусманів, онук яких – Амос Оз – став відомим ізраїльським письменником.

Хотілося б на останок показати ще маленькі перлинки давньої архітектури міста це не є шедеври, але для Рівного – це унікальні місцеві пам’ятки, які не лише бережуть спогади, а й розповідає про цілу епоху. Викладені руками давніх майстрів чудернацькі цегляні візерунки не повторюються. На щастя такі будинки ще можна побачити в Рівному, хоча з кожним днем їх стає все менше, а деякі й зовсім зникли…