8 січня – 90 років від дня народження Василя Андрійовича Симоненка, українського письменника, журналіста, найвідомішого шістдесятника

8 січня 1935 року народився Василь Симоненко, видатний український поет-“шістдесятник”, палкий патріот та борець за правду. Він передчасно пішов з життя – йому було лиш 28 років, але залишив по собі чималий творчий спадок. Деякі з його поезій стали пророчими.

Хоча писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за його життя видано лише збірку лірики “Тиша і грім” (1962) і казку для дітей “Цар Плаксій та Лоскотон”. Допущені до друку твори поета проходили через радянську цензуру і “корегувалися” відповідно до комуністичної пропаганди. Тому офіційно друкувався поет неохоче, бо радянська влада вимагала від нього коригувати тексти (за життя Симоненко написав сотні віршів). Більшість творів видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим.

За своє коротке життя Василь Симоненко написав поезії та новели, провідним мотивом яких є синівська любов до матері-України («Задивляюсь у твої зіниці…»,1962), поєднання любові до рідної матері й до Батьківщини, відповідальність за ïï долю (ліричний вірш у формі колискової «Лебеді материнства», 1962), неповторність кожної людини-особистості (філософський ліричний вірш «Ти знаєш, що ти – людина?..»,1962). В своїх віршах окрім любові до Батьківщини часто критикував радянський устрій і ворогів української державності. Українська нація, був впевнений Симоненко – після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів – посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.

“Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!
В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!”

Відомий як автор численних статей, театральних i літературних рецензій, трьох казок для дітей та дорослих: «Цар Плаксій i Лоскотон», «Подорож в країну Навпаки», «Казка про Дурила». Збірка «Земне тяжіння» (1964) та книга «Лебеді материнства» (1981) були видані посмертно. Визнання – Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1995, посмертно), іменем поета названо п’ять премій, у Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка.

Відгуки про творчість: «…витязь молодої української поезії» (Олесь Гончар); «…серед нас не було й немає поета більшої громадянської мужності, більшої рішучості, більшої безкомпромісності, ніж Василь Симоненко» (Іван Світличний).