Відокремлений структурний підрозділ
«Рівненський фаховий коледж
Національного університету біоресурсів
і природокористування України»
5 січня 1880 року народився один із найвеличніших митців України – Василь Верховинець – композитор, актор, співак, хоровий диригент, хореограф, фольклорист і педагог. Саме як хореограф він зумів піднести український народний танок на технічно-високий художній рівень. Недарма ж він сам говорив: “Пам’ятайте, що за нашою чудовою піснею перше слово належить нашому народному танцю. Коли ми полюбимо сестру – пісню, то полюбимо і її брата – танець”. Його танцювальна постановка отримала найвищу нагороду в Лондоні, а сталінські прихвосні закатували та розстріляли митця.
Василь Костів (справжнє прізвище) народився в невеликому селі Старий Мізунь, що на Прикарпатті. Батьки ростили сина в чарівних звуках музики. Мати співала пісні та коломийки, батько диригував сільським хором при церкві, у якому пізніше співатиме й Василько, який успадкував свій голос від мами.
Василь водночас займається в музичному класі драматичної школи Миколи Лисенка. Окрім співу, Верховинець досконало опанував хореографію. І вже в 1910-му дебютував із танцювальною постановкою опери Лисенка “Енеїда”. Наступною і не менше успішною стала хореографічна постановка драми “Украдене щастя” Івана Франка. Повітряні танки веснянок у п’єсі “Маруся Богуславка” зачаровували глядачів.
Верховинець зробив чималий внесок у розвиток українського народного танцю, зокрема, написавши цілий посібник із вивчення народного танцювального мистецтва. Тодішні балетмейстери високо оцінили працю Василя, а Максим Рильський назвав хореографа “чародієм танцю”.
У 1923-му Верховинець видав дитячу книжку “Весняночка”, у якій зібрані дитячі ігри з піснями, а також докладна педагогічна методологія роботи з малечею. Водночас, Верховинець викладав хореографію в Музично-драматичній школі Лисенка. Пізніше очолив катедру мистецтвознавства при Полтавському інституті.
Наприкінці грудня 1937 року Василя Миколайовича заарештували та звинуватили у причетності до “контрреволюційної націоналістичної організації”. Безкінечні допити, катування – Василь Верховинець підписує все, що йому підносять. Зрештою, він “визнав себе винним” у “ безпосередній участі в організації повстанського виступу проти Радянської влади”, “у шпигунській діяльності на користь Польщі”, “у відновленні повстанської організації в Полтаві та зв’язках із активістами націоналістичної організації в Харкові”. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938 року винесла вирок Василю Миколайовичу – розстріл. Вирок приведений у виконання наступного дня.
Василь Миколайович Верховинець (Костів) був реабілітований лише у квітні 1958 року за клопотанням Спілки композиторів України.
Тетяна КРИСТОПЧУК,
викладач української мови
