«Вдруге ти його не народиш»

помирала на полі бою з тобою відчувала як зупиняється дихання над нами плакала Діва Марія тихо так омивала сльозами гарячими шептала – Я з вами інакше – як?!душа блукала біля холодних тіл біля відкритих ран тебе шукала – не знайшла – пішла зникла за обріємЯ – буду чекати обміну буду чекати з полону, буду чекати – до свого скону Руслана Броновицька

«Вдруге ти його не народиш». Так називається перша книга віршів, написана рівненською режисеркою, сценаристкою, журналісткою, громадською діячкою Русланою Броновицькою, яка була презентована у виставковій залі Міського будинку культури. У книзі вірші-рефлексії, вірші-спогади, діалог з самою собою після того, як її син Дмитро Паскар, воїн та захисник безвісті зник на війні. Писати вірші Руслана почала саме після зникнення її Діми у жовтня 2023 року. Уже понад рік родина не має про нього ніякої звісточки. Зі слів поетеси, у збірці – 16 поезій, які вона писала упродовж трьох місяців. Поетичну збірку переклали іспанською мовою і у 2025 році мама захисника планує презентувати її в Іспанії для тих, хто підтримував Україну від початку воєнного стану. Художницею –ілюстраторкою до книги є Наталя Серветник.

Зі слів Тата Рівне, письменниці, громадської діячки «сила слова Руслани Броновицької зросла з великої любові та великого болю, сплавилася у горнилі її чекання й тепер металевими ободами рядків стискає водночас голову й серце. Ця книга не є книгою плачу, ні книгою жалю. Книга матері зуміла зробити неможливе – оживити її сина нам усім, зробити його явним та видимим крізь тонкий серпанок текстів Руслани».

Зі слів Олени Медведєвої, членкині Національної спілки письменників України, психологині «перечитую і вчитуюсь у це світло, вдивляюся у вірші й бачу її сина в колисці, між небом і землею. І чую її римовані сповідальні молитви про те, як мати чекає додому сина…»

Поетичну збірку авторка люб’язно підписала для бібліотеки коледжу.

Відеосюжети щодо презентації збірки доступно за посиланнями:

Помоліться за Дмитра і за усіх синів та доньок, які боронять нашу державу та не повернулися у рідні домівки! Помоліться за тих, хто чекає! Нехай усі родини дочекаються своїх дітей з фронту!!!

доки вітер гойдатиме стигле волосся пам’ятатиму доти твій колір волосся доки будуть палати зорями ночі снитися будуть мені твої очі доки світ триматимуть три кити – буде віра надія і будеш ти доки землю засіватимуть житом будеш жити кажу тобі – будеш жити! Руслана Броновицька